Творчість моїх учнів

 

  Конкурс есе "Мій Шевченко"

                       " Шевченко у моєму серці"

Безумовно я захоплююсь  талантом Кобзаря, його твори надихають, змушують замислитися й осягнути минуле нашого народу, усвідомити важливість єдності та свободи. Моя дорога до Шевченка бере свій початок у ранньому дитинстві. Проте, лише згодом приходить усвідомлення, що «Кобзар» — це велика поетична розповідь про людське життя, в якому є і горе, і   радощі,   і  страждання,  і щастя.   Це роздуми  про  те, як  долати труднощі   і жити — заради дітей, коханих, заради майбутнього. Читаєш   й дякуєш Богові за те, що живеш у родині, де є і тато, і мама, брати та сестрички, є дім, наповнений любов’ю, що не поневіряєшся серед чужих людей.

Для мене Великий Кобзар – приклад патріотизму. Твори Тараса Григоровича пробуджують у моєму серці любов до Батьківщини-неньки. «Свою Україну любіть!» - заповів своїм нащадкам великий письменник. І крізь століття ми чуємо його слова. Вражає мене і сила волі поета: із кріпацького хлопчика, круглого сироти йому вдалося  стати визнаним художником, великим поетом, стати національним пророком! Для мене це людина, творчість якої будила прагнення свободи, стала духовною основою, на котрій була зведена незалежність української держави. Він – символ надії для кожного українця, вірний син України, геній українського поетичного слова, багатогранна особистість і разом із тим звичайна людина, яка любила, страждала, співчувала, сподівалася і вірила. Вірила в добро, у силу духу українського народу, у перемогу добра над злом. А цінності, що сповідував наш улюблений поет, є міцним підґрунтям для об’єднання всіх українців навколо великої справи – творення новітньої України. Незалежної, суверенної, нескореної, вільної.

Ми перегорнули ще один рік нашої історії, рік боротьби. 3а цей  рік наша країна пережила багато трагічних подій. Десь діти не дочекалися батька, мати – сина, дружина – чоловіка. Багато українських дочок та синів боролися і борються за Україну, та на жаль, багато хто з них спостерігають за нами вже з небесного раю і разом з нами моляться за мир в Україні. Тому, саме зараз ми повинні звернутися до слів Кобзаря. Відчути їх силу так, як ніколи раніше. Бо, як не прикро, а саме через 200 років від дня його народження в Україну прийшла війна, і наразі держава переживає трагічні події, руйнацію, утрачає молодих синів і дочок. А чим ми завинили? Можливо тим, що забули настанови великого генія Тараса. Так, у посланні "І мертвим і живим…" великий пророк віщує жахливі братовбивчі війни, картає українців за байдужість до власної історії, за порожні розмови та діяльність "псевдопатріотів". Пишучи про минуле України він передрік нам наше майбутнє.

    Я вірю, що слова Шевченка є пророчими. Ще два століття назад пророк ніби застерігав: «Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями…». Його твори піднімали бойовий дух і на Майдані. І досі перед очима відважний син вірменського народу Сергій Нігоян гине у центрі Києва за ідеали гідності  із Шевченковим закликом «Борітеся – поборете!».  Для Кобзаря борці за свободу України — святі люди. Якби Шевченко жив сьогодні, я впевнена, він був би на передовій з першого дня війни і підтримував мудрим словом наших воїнів. Йдучи сьогодні до Тараса крізь біль і втрати, через зраду й байдужість, пам’ятаймо: «Борітеся – поборете, / Вам Бог помагає! / За вас правда, за вас слава / І воля святая!». Поет шукає Божого благословення на всі дії, пов'язані з боротьбою України за її свободу і незалежність. Так, у "Гайдамаках" він закликає "Молітесь, братіє, молітесь!".      

       Шевченко вірив у присутність Всевишнього в становленні й формуванні української нації. Слово Боже було потужним мечем у руках поета. Вірячи в Божу підтримку і благоговіючи перед Його величчю, поет закликає всіх земляків своїх до згоди: "Обніміться ж, брати мої, молю вас, благаю!" Лише за цих умов засяє світ ясний, новий, "забудеться срамотня давняя година, і оживе добра слава, слава України". Власне тому для мене кожне слово Тараса Григоровича – джерело натхнення, підвалина мого світосприйняття, духовна основа життя, що допомагає  жити за законами добра і справедливості. Слідуймо і ми Шевченку. Наближаймо ПЕРЕМОГУ своїми щоденними справами, будьмо єдині у наших помислах і молитвах. Молімось за Перемогу над лютим ворогом і за мир в Україні. Молимось і віримо. Віримо і молимось… Так заповідав нам Шевченко… І як після темної ночі сходить сонце, так і  настане довгоочікуваний мир в Україні. Чи змінили теперішні події людей в Україні? Скажу за себе, так, я стала сильнішою. Силу мені дають наші мужні захисники, їхня незламність, сила духу, їхній патріотизм. Силу дають  мої батьки, бо я люблю їх безмежно. Силу мені дає і Шевченків «Кобзар». Я ще більше стала цінувати життя і людей, які поруч. Ще більше стала любити Україну. Хочу любити так, як любив її Тарас Шевченко.  Бо в мене болить душа за те сокровенне й важливе, що визначає нашу національну самобутність, болить так, як і боліла в Тараса Григоровича дві сотні років тому.  Сила поетичного слова геніального поета привела мене до розуміння того, що відмінною рисою українського народу завжди було і є вміння стояти до кінця за те, що ми любимо, за те, що цінуємо понад усе.

 Каміла Яковчук,

учениця 9 класу

Літературне есе

«Задля мрій жила й творила…»

    Мріяти – це прекрасно, оскільки так у нас з’являється можливість перетворити сіру буденність на яскраві, сповнені радості моменти. Я думаю, що людей, які б не мріяли про що-небудь у своєму житті, просто не буває. Задля мрій жила і творила  славетна Леся Українка. Без них вона не уявляла свого життя. Саме мрії надихали її до нових звершень та перемог, ставили перед нею цілі й ” кидали виклики”. Якими ж були вони, ці мрії?

           Леся Українка – найбільша мрійниця нашої літератури.  «Мріє, не зрадь!», - мимоволі спало на думку... Це рядки із вірша Лесі Українки, із її задушевним зверненням до мрії – мрії високої та чистої, без якої людина стає неодухотвореною істотою, бідною і нещасною. Зректися високих мрій у поетеси – це значить зректися справжнього життя, зректись самої себе, бо тоді не було б «вороття». 

           Чи мали б ми сьогодні в творчості Лесі Українки збірки «На крилах пісень», «Думи і мрії», драму «Лісова пісня», поему «Віла-посестра» та інші, коли б не її мрії та щорічні мандри. Не мали б, так  будьте ж благословенні, Лесині мрії!  Мрія про подорож навколо земної кулі так і залишилась мрією, але «блуканина», як називала Косачівна свої щорічні мандри, не покидала її протягом всього життя. Можна було позаздрити нашій мрійниці-мандрівниці, що вона побачила руїни Помпеї, єгипетські піраміди, що вона побувала на Кіпрі, милувалася швейцарськими краєвидами, побачила сотні міст Європи, Азії і навіть Африки, якби всі ці мандри не були вимушені – вона їздила повернути собі утрачене здоров’я. На романтичний шлях привело Лесю її самітне життя, читання романів з життя лицарів розвинуло в ній фантазію – і вона стала мрійницею; тяжка недуга теж вплинула на це. Багато мрій Лесі Українки тісно переплітаються  з її захопленнями. І це чудово! Тому, що всі її захоплення – всі до єдиного! –  світлі, чисті й благородні.   

Творчість Лесі Українки багатогранна і плідна. Всюди відчуваємо її спрямованість у майбутнє, її палку мрію про справедливе й щасливе життя людства. Ще в ранній поезії “Мій шлях” (1890) письменниця заявила:
Коли я погляд свій на небо зводжу, –

Нових зірок на йому не шукаю.
Я там братерство, рівність, волю гожу
Крізь чорні хмари вглядіти бажаю,–
Тих три величні золоті зорі,
Що людям сяють безліч літ вгорі…
Задля тих мрій жила й творила… Творила, перемагаючи важку хворобу, незважаючи на підвищену температуру й майже постійні болі… Її життя – це вияв великого героїзму. Проявляючи такий героїзм, вона закликала й інших до активного життя, її заклики не втрачають актуальності і в наш час. Наприклад, в поезії “До товаришів” (1895) Леся Українка звертається до молоді, і в голосі її чуємо докір у пасивності, мрію про те, щоб молодь усвідомила свій громадянський обов’язок:
Що ж браття мовчите? Чи втішені собою,
Що вже й докори сі вас не проймуть?..
Нам, у ХХІ столітті, варто було б повчитися у Лесі її бажанню працювати й удосконалюватися, адже через недугу левову частку освіти вона здобула самотужки. Тому замість нарікань на різні чинники, які заважають нам досягти поставленої цілі, варто засукати рукава і просто почати працювати: впевнено та наполегливо. І лише так ми зможемо потрапити «крізь терни до зірок». Непереможне прагнення Лесі Українки, незважаючи ні на що, повнокровно жити і боротись за щастя свого народу, піднесеність думки, викликає в нас бажання бути сильнішими і, незважаючи ні на що, долати життєві труднощі, боротись задля здійснення мети. Отак, як життєствердно проголосила поетеса: «Буду жити! Геть думи сумні» і не зрадила впродовж усього життя, так і кожен з нас ні за яких обставин не повинен піддаватися безнадії. Пророкуючи своє майбутнє, у творі «Лісова пісня» поетеса сказала про себе: «Я жива. Я вічно буду жити». Її слова дійсно стали пророчими, бо її твори стали безсмертними, а сама Леся Українка і сьогодні приваблює нас як людина і поетеса своїм життєвим подвигом, своєю самовідданістю боротьбі за щастя українського народу, за його краще майбутнє, за його свободу та незалежність.
Рибіцька Софія, учениця 9 класу